Історія села Проців

 
 

Історія села Проців

Історія села Проців



Історія села Проців PDF Друк e-mail

Всеукраїнська  історико – географічна експедиція
«Історія міст і сіл України»
Районний етап

Історія села Проців



Село Проців розташоване в північній частині лісостепової зони України на наносних пісках долини Дніпра, на підвищеній частині заплави лісового берега. В північно – східній частині його, низом, росте широколистий, а на узвозі переважно сосновий ліс. Попід узвозом простяглося болото.
Від села до Києва по Дніпру – 35 км, а шосейною дорогою 45 км: до Борисполя, райцентру – 20 км, до залізничної станції – 21 км.
Сучасне село Проців об’єднує хутори Сальків, Софіївку і власне територію Процева. Назва села походить від першого жителя чи засновника з ім’ям Проць ,  Прохор за народною вимовою. Згідно енциклопедії Бориспільщини - село вперше згадується у грамоті Київського князя Олександра (Олелька) Володимировича від 1 лютого 1455 р. як ,,селище Процеве”, тобто населений пункт, що виник на місці давньоруського поселення.
Історія Процева сягає в сиву давнину. Проців і Сальків згадуються від часів Володимира Святославовича. Зокрема, городище Сальків було сторожевим постом, яке разом з Трипіллям контролювало підступи знизу Дніпра до Києва і захищало стольне місто від печенігів, половців та інших кочівників.


Співробітниками інституту археології Академії наук УРСР Ю.М. Захарчук та І.М. Самойловським в 1947 р та Т.Д. Березовцем в 1963 р, М.П.Кучерою в 1964 р було виявлено та обстежено древньоруське городище Саків, розташоване на відстані   2,5 км на південний захід від села. Воно мало округлу форму. Збудовано у важкодоступному заболоченому  місці, використовувалось як опорний пункт на випадок зовнішньої загрози. Зруйноване під час монголо – татарської навали 1240 р.
За часів Київської Русі частина жителів Процева були смердами, які платили київському князеві данину натурою – хутром, медом, воском, зерном тощо. Другу частину населення, значно меншу, яка жила в городищі Сальків, становили вої ( озброєні люди), що несли сторожову службу князеві і допомагали збирати полюддя зі смердів.
В середині ХV ст. Київський князь Олелько(Олександр) Володимирович (1440-1445рр.) пожалував городище Сальків і поселення Проців боярину Олехну Сохновичу. На той час ці землі були мало заселені, а тому власники всіляко заохочували жителів Правобережжя до переселень сюди. В четвертому поколінні родовід Олехни Сохновича перервався і його володіння перейшли до роду Лозок .    
Після Люблінської унії 1569р. село Проців увійшло до складу Польщі. Національний, релігійний та соціальний гніт стали причинами неодноразових виступів процівчан. Жителі поступово закріпачуються. А остаточно були перетворені в кріпаків польськими шляхтичами Краснинським  і Сущинським. В  ХVІ на початку ХVІІ ст.  становище покріпачених процівчан було надзвичайно тяжким. Крім панщини на них накладались різноманітні податки. Тут і подимне, і поголовщина, десятина за худобу, за бджоли, за ловіння риби. Більш того, податки здіймались за гру на дудці, скрипці, за новонароджених і т.п.
Визвольна війна 1648 – 1654 рр. поклала край іноземному гніту. Проте кріпацтво не було знищеним. Населення Процева почала експлуатувати   Києво – Печерська лавра, Софіївки – козацька старшина, Сальків став володінням поміщиків  Жукова та Павловського.
Основне заняття жтелів Процева було землеробство. Проте, крім нього, вони вдавалися до ткацького, кравецького, шевського, кушнірського, ковальського та бондарського ремесла.
Населення Процева з давніх давен вело боротьбу як проти іноземних поневолювачів і так  само проти вітчизняних експлуататорів. Воно вчинило опір монголо – татарській навалі. Село брало участь у повстанні 1630 р під проводом Тараса Федоровича (Трясила) і Павла Бута (Павлюка) в 1637 р. За участь в останньому виступі населення Процева було жорстоко покаране, а їхні житла спустошено.
Коли в 1648 році ввесь український народ під проводом Богдана Хмельницького піднявся на визвольну боротьбу проти польсько – шляхетського панування, населення Процева, Салькова, Софіївки ввійшло до складу утвореної Вороньківської сотні, що входила в Переяславський полк. Цей полк хоробро бився під Пилявцями, Замостями, Львовом, Зборовим, Берестечком.
В ХVІІ – ХVІІІ ст. в Процеві було близько 42 % безземельних дворів, 29 % - малоземельних, 32 % - середняцьких і 4 % - заможних. Пізніше в ХІХ ст. малоземельні,  щоб не вмерти з голоду, вдавалися до орендування поміщицьких земель, а також разом з ними безземельні змушені були йти на заробітки в Херсонську та Таврійську губернію, а в ХХ ст. переселились  в Сибір, де також їм тяжко жилося.
В 1913р. вся Процівська земля розділилася так : 
Належало                                  орної землі (га)                    луків ( га)
Поміщиками                                  500                                      350
Куркулями                                     250                                      150
Середняками                                 200                                        50
Бідноті                                           150                                        50
Після реформи 1861 року, з розвитком капіталізму, почалось класове розшарування селянства, йде зростання куркульства за рахунок зубожіння основної маси населення. Заможні селяни мали по 10 – 15 га, бідняки по 1 – 1,5 га, а частина господарств зовсім була безземельна.
В 1914 році в с. Проців відбулася перша маївка в урочищі Малсів Ріг. Ініціатором її виступив за завданням Київського комітету РСДРП слюсар заводу ,,Арсенал” Прокіп Степанович Аістов. Всього на маївку зібралося близько 120 чоловік. Понад 30 – це були робітники, решта селяни Процева, Софіївки, Салькова, Вишеньок, Бортничів.
Восени 1918 року процівчани і селяни навколишніх сіл створили повстанський загін, який виступив проти німецьких окупантів. Командував ним процівчанин Никон Федорович Тютюн, комісаром теж був процівчанин Михайло Кононович Фарбун.
Після вигнання німецьких окупантів з Процева в селі було створено місцеві органи Радянської влади. Головою сільради був обраний незаможник З.К.Опрощенко, головою комітету бідноти – Я.І.Шокун, головою земельної комісії – М.К.Фарбун. Землі, які належали поміщикам Жукову і Павловському та частину куркульської землі було націоналізовано і передано безземельним та малоземельним процівчанам.
В 1924 р створена комуна. У селі почав діяти загін опору радянській владі. Був убитий голова комітету бідноти Я. Шокун. Незаможника П.Тименка куркулі видали місцевій банді і та закатувала його до смерті.
В 1923 р виникла партійна організація. До неї входили : М.К.Фарбун, Н.Ф.Тютюн, О.З Опорщенко, Т.С.Кияшко, В.Шокун, П.Шокун. Вслід за партійною організацією     організовується комсомольський осередок. До нього входило 6 чоловік : М.К. Кияшко, Д.З. Опрощено, К. Кудря, І.К.Тименко, І.К.Тертишин.  В 1927 р організація  налічувала близько 50 чоловік.
В 1929 р. з’явились трактори  ,, Красний путіловець” і ,,Фор”. Першим трактористом став комсомолець М.К.Тименко. В цьому ж році в селі  було засновано товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) ім.. Т.Г.Шевченка, яке об’єднувало 50 селянських дворів. Базувалось воно на садибі і власності найбільшого процівського колишнього куркуля Н.Іогансона.
Протягом 1930 – 1931 рр було організовано ще три колгоспи : ,,Третій вирішальний” ( голова К.С.Тименко), що об’єднував селян самого Процева Софіївський  ,,Червона хвиля” ( голова Й.Г. Страшний); колгосп, який охопив селян Салькова (голова М.К.Байчас). Згадуваний ТСОЗ ім.Шевченка перетворився в колгосп. Колективізацію проводив двадцятип’ятитисячник  В.Нідзельський, який був головою сільради.
В 1937 році на основі нової Конституції, ланкова Г.Бідненко була обрана депутатом Верховної Ради УРСР.
В 1937 р було ліквідовано неписьменність серед дорослих. Всі діти шкільного віку навчалися в школі. Якщо в 1913 р в школі навчалося близько  30 дітей ( та й то заможних), то в  1939 – 1940 р працювало в Процеві 20 вчителів, які навчали понад 400 дітей.  Г.Ф.Бідненко, О.Й. Безсмертний, М.І. Страшна, механізатор П.С.Безсмертний, голова колгоспу К.С.Тименко, колгоспник І.П.Фарбун були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві в 1939 році.
Мирна творча праця процівчан, як і всіх радянських людей, була перервана віроломним нападом фашистів. На тимчасово окупованій території, спираючись на колишніх куркулів, окупанти вчиняли розправу над жителями села. Вони схопили і повісили голову колгоспу ,,Третій вирішальний” К.С.Тименка, на шибениці обірвалося  життя голови колгоспу ім..Т.Г.Шевченка, І.А.Тименка. така ж доля спіткала таких сільських активістів, як Д.М.Кияшка, Т.Я.Усика, Д.С.Тертишного, вчителя А.К.Опрощенка.
Вважаючи населення окупованої території своїми рабами, фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 200 юнаків і дівчат.
Процівчани гордяться безсмертним ім’ям свого земляка – одного з керівників київського підпілля Івана Даниловича Кудрі, Героя Радянського Союзу.

Іван Данилович Кудря народився 7 липня 1914 року в сім»ї малоземельного селянина. Батька свого  Іван не знав, що він загинув в Першій світовій війні. Іван рано пішов до школи . Закінчивши  чотири класи початкової школи, продовжив навчання у Вишеньківській семирічній школі. Але провчився тут тільки один рік, бо сім"я вирішила виїхати на Херсонщину, бо там наділяли землею по кількості членів сім"ї. Там Іван закінчив семирічку, однорічні вчительські курси і став працювати завідувачем початкової школи.
Його вибір професії не був випадковим. Дядько Івана Даниловича, Кудря Іван Васильович, багато уваги приділяв своєму кмітливому племіннику, певний час він навіть у нього жив. Як він не переконував Онисю Захарівну , матір  Івана Даниловича, щоб вона залишила його жити в нього і продовжувати навчання на Бориспільщині, але вона настояла на своєму, в питанні поїздки сім"ї на Херсонщину. 
Активного юнака через рік направили на комсомольську роботу, а через два роки  до лав Червоної Армії.
Тут Іван Данилович продовжив навчання в першій Ленінградській  військовій школі, по закінченню якої потрапив служити на західний кордон.
В травні 1941 року його було переведено на роботу до Києва в апарат НКВС УРСР.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, керівництво НКВС УРСР вирішило залишити Івана Даниловича для розвідувально-диверсійної роботи.
Йому було придумано легенду про те, що він сам родом з  Харківщини, батько його був священником, був репресований, а Іван Данилович Кудря приїхав до Києва здійснити свою давню мрію і стати лікарем, чого за часів радянської влади він зробити не міг.
Та і приїхав він не просто куди-небуть, а до своєї нареченої Груздової  Марії Іллівни, з якою він познайомився кілька років тому на відпочинку, і постійно вів переписку, про що свідчила пачка листів.
В перші  дні окупації Києва, фашисти  зірвали найкращі будинки на Хрещатику, а саме там, на розі вулиць Хрещатик та Прорізна і був будинок в якому жив І.Д.Кудря. Прийшлось докласти значних зусиль, щоб налагодити диверсійно-розвідувальну роботу, бо явки та паролі були знищені.
І.Д.Кудря зміг зібрати відомості про розвідувальну школу, яка готувала диверсантів з числа тих, хто згодився працювати на німців. Не маючи змоги такі відомості передати радіопередавачем, він вирішив сам іти через лінію фронту. Похід він почав  на початку квітня 1942 року. Пройшовши  на схід до 100 кілометрів, він був затриманий і відправлений до Дарницького концтабору. Його «дружина» Марія Іллівна Груздова вимолила в адміністрації табору свого «чоловіка».
Про діяльність розвідувальної групи дізнались фашисти. Вони вирішили заслати провокатора. Він і виказав відомих членів групи.
5 липня 1942 року Кудрю І.Д. було заарештовано. Провокатор, якого підсадили для вивідування інформації , нічого не сказав. У листопаді 1942 року його було розстріляно.
Довго не знали, хто насправді вів розвідувально-диверсійну роботу в Києві в роки війни. І тільки в 1965 році Івану Даниловичу Кудрі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Пам"ятники І.Д.Кудрі було встановлено в селі Проців у 1975 році.                                                        
В 1951 р. відбулося укрупнення колгоспів. З чотирьох було утворено два – ім.Жданова і ,,Зоря”. Через 12 років,  в 1963 році колгосп ім.Жданова і ,,Зоря” об’єднались в радгосп ,,Жаданівський”. І с.Проців стає ,,бригадним селом” – відділком № 3, за яким на довгі роки закріпилася назва ,,неперспективного”.
На той час з 1750 га орної землі, - 350 га було відведено під картоплю, 120 – 150 га – під овочі. На двох фермах утримувалося близько 2 тис ВРХ, з яких – 1100 голів корів.
Лев’ячу частину сільськогосподарської продукції у радгоспному  виробництві давав Проців. Але для розвитку села, для його соціально – культурної сфери не було зроблено нічого. Все будівництво проводилось на центральній садибі в с.Ревне.
З 1996 р в селі утворилося колективне сільськогосподарське підприємство ,,Проців”. Керівником якого було обрано Карпенка О. А.З 2000 року КСП реорганізовується в СВК ,,Проців”, головою якого обрано Кияшка М.П.
Під садибами і городами зайнято 351 га землі, на який господарює 451 сім’я місцевих жителів. 255 будинків – спадкових, у яких проживають тимчасово.
На даний час з 962 жителів села – 524 чол. – пенсіонери. З них – учасників бойових дій – 28 чол,  в т.ч. інвалідів Великої Вітчизняної війни – 16 чол, солдатських вдів – 34 чол.
На території сільської ради проживає 13 багатодітних сімей, в яких – 41 дитина.

В селі нараховується 127 чоловік молоді, дітей дошкільного віку – 31 чоловік. 280 чоловік – людей працездатних, з яких 85 чоловік працює в СВК ,,Проців”.
Територія сільської ради займає площу 5938,7 га, з якої 1864,3 га – орендує СВК ,,Проців”, а 1101,8 га – ВАТ ,,Дніпровський”. В селі газифіковано більш як 400 будинків. 100 будинків – телефонізовано. В селі працює своя АТС.
Сільським головою села працює 30 років Чешко Любов Іванівна. ЇЇ основним принципом життя є працювати на користь людям.
В 1972 році, після закінчення Прилуцького педагогічного училища,, Любов Іванівна почала працювати вчителем початкових класів. Завжди ініціативна, наполеглива, творча – вона здобула авторитет серед учнів, вчителів та батьків.
В 1980 році односельці вперше обрали її сільським головою.  Неперспективне село Проців за роки головування стало перспективним і бажаним для проживання багатьом людям. Проїжджаючи вулицями села, бачиш, що в селі живуть справжні господарі: кожна вулиця, кожне подвір»я вражають чистотою, охайністю. Всі в селі визнають, що це основна заслуга Любові Іванівни.
В селі створено історико-краєзнавчий музей, працює багата бібліотека з читальним залом. Бібліотека постійно поповнюється новими виданнями.
Проців має і свої традиції. Щорічно на Івана Купала святкують день села, яке перетворилось на справжній фестиваль народної творчості. На святі вшановують кращих людей і господарів, ювілярів, шкільні випускники присягають на вірність своїй малій батьківщині. Народні гуляння тривають аж до ранку.
Щороку проходять у Процеві зимові і літні «олімпійські ігри», на які запрошуються мешканці сусідніх сіл. Поряд зі звичними змаганнями (підняття гир, армрестлінг, біг, перетягування канату) є конкурси на кращий танець на снігу, на найбільш оригінальну снігову бабу.
Допомагають селу підприємства, які діють на території сільської ради: «Гаро» (виготовлення тари для фруктів), фермерське господарське господарство «Ельдорадо».
Основним інвестором Процева є власник кінно-спортивної школи Олексій Миколайович Бутенко – президент «Клубу коне власників України», голова правління «Фонду будівельних компаній України».
Заслугою сільського голови є і самодіяльний народний хор, яким вже понад 25 років керують Василь та Людмила Лященки. В хорі працюють  небайдужі до пісні люди віком від 18 до 80 років. Нещодавно хор побував у Польщі, несучи прекрасне пісенне мистецтво сусідній країні.
Не можна уявити село Проців без  Любові Іванівни Чешко – сілького гови с.Проців. Бо все, що в ньому зроблено, зроблено розумом, руками її сільського голови.

Мій рідний Проців
сл. і муз. А.Олійника
Вже натомлені зорі згасають,
Просипається наше село.
,,Ще не вмерла” ... мелодію грають
Те що вчора в вигнанні було. 
Наш рідний Проців –
Батьківський дім
Полон акацій, вечірній дзвін
Летять лелеки на клуч Дніпра
Через криницю, що край села.
Завітайте до нас у неділю,
Завітайте до нас назавжди
Тут знайдете ви щирість і ласку
Теплий хліб, молоко, пироги.
Ми пісень заспіваєм козацьких
Поговоримо про древній наш рід
Ще й про думи часів гайдамацьких
І що ми благородний нарід.
Нам не треба розбрату і горя
Материнських заплаканих сліз
Ми синів виростаєм для поля
Виростаєм дівчат не вдовиць.

Поезія  місцевого  поета  Степана Савона
*****
Село моє, моя колиско,
Моя любов, моя печаль,
Чолом тобі схиляюсь низько, -
Усього рідного так жаль !
Отих акацій кучерявих ,
Отих стежин в сипкім піску,
Отой далекий берег правий
І ту галявину в ліску.
Що Городницькою зоветься,
Вся у квіту, у хвилях трав...
Скажіть мені, що ще знайдеться.
Щоб я отак любив, кохав ?
*****

Дорого на Проців, на Проців дорого,
В тобі моя доля, печаль і жалі,
В тобі – моє серце, й одвічна тривога
Й любов невгасима до неньки – землі.

Список
солдатських вдів, чоловіки яких загинули в роки Великої Вітчизняної війни

1. Безсмертна Пелагея Антонівна - 1919
2. Безсмертна Оксана Тимофіївна - 1918
3. Грихольська Євгенія Олександрівна- 1909
4. Іванютін Марія Гаврилівна    - 1926
5. Кияшко Олександра Федосіївна   - 1913
6. Кияшко Ольга Іванівна     - 1922
7. Лебідь Катерина Євтухівна    - 1917
8. Нагорна Дарія Захарівна    - 1918
9. Процишина Меланія Осипівна   - 1911
10. Тименко Варвара Дмитрівна    - 1912
11. Тименко Марія Савівна    - 1914
12. Тютюн Марія Іванівна     -  1922
13. Тютюн Анастасія Саківна    - 1911
14. Фарбун Тетяна Луківна    - 1908
15. Шкара Ольга Федорівна    - 1911

Видатні люди села
Степан Сакович Савон

 Степан Сакович Савон  письменник, який народився 1 січня 1926 року в с. Проців. В цьому ж селі на передодні війни закінчив семирічку. Чорною хмарою  над Україною нависла німецька окупація. Степан був мобілізований у діючу армію. Після демобілізації в 1950 році закінчив Бориспільську вечірню школу, потім факультет журналістики Київського держуніверситету ім.. Т.Г.Шевченка, вищу партійну школу. Зараз С.Савон – на пенсії, але трудову діяльність не полишає. Світ побачив дві збірки віршів та нарисів ,,Сльоза вдови і ветерана” і ,,До скону днів”.

Вовк Борис Наумович

Вовк Борис Наумович художник, який народився в с. Проців. Природа рідного краю полонила юнака. Будучи  глухонімим, юнак тягнувся до знань. І здійснилася мрія юнака. Він студент Ленінградського художнього училища. Видатний час – художник – оформлювач. Автор емблеми Центральної виборчої  комісії.

Тименко Михайло Кузьмович

Тименко Михайло Кузьмович – перший тракторист села.

Іван Данилович Кудря

Іван Данилович Кудря народився 7 липня 1914 року в с. Процеві. В серпні 1941 року, коли загроза окупації Києва стала реальною І.Д.Кудря за рішенням партійних органів був залишений на підпільну роботу. Ім’ям І.Д. Кудрі названа вулиця в Печерському районі м. Києва. Пам’ятники І.Кудрі встановлено в с.Проців, Ревне.

Заклади  села
Процівська початкова шк
ола заснована в 1906 р. Тисячі  школярів  закінчили  її. В роки війни фашисти хотіли знищити школу, але  вона  вистояла. З 1957р. по 1963р. школа була середньою,а з 1963 по 1978рр. – восьмирічною. З 1978р.- початкова. На даний час в приміщенні  школи  зроблено гарний ремонт  і навчається 29 учнів села. Завідує  школою 30 років Тютюн Парасковія  Наумівна , вчитель – методист.

Фельдшерський акушерський пункт. ФАП – це здоров’я  Його колектив обслуговує 1000 місцевих жителів та ще стільки жителів садових кооперативів. Завідуюча фапом – Гайдамака В.О., медсестра -  Литвиненко О.М., санітарка – Тютюн М.І.

Відділення зв’язку
Ніна Василівна Приходьмо понад 20 років очолює Процівське відділення зв’язку  560 пенсіонерів, 708 будинків обслуговує невеличкий колектив жінок, а саме : Гайдук О.І., Ніжинська Л.М., Бондаренко Н.М.

Сільський господарський виробничий кооператив ,,Проців”.
М.П.Кияшко – голова СВК ,,Проців” ,,Все до землі” – часто говорив Микола Петрович. Він марить тобою земле. Всім серцем, всім єством живе твоїми чарівними пахощами, постійним непокоєм, думами – турботами. І відірви його від землі, не життя буде для нього. Засумує, затужить  хліборобне серце.
...Летять роки – коні воронії. І він  з ними в роботі упертий, в розмові відвертий. Гарячий, неспокійний, настирний. В працю закоханий.

Процівська сільська рада
Чешко Любов Іванівна – сільський голова  села Проців.

Підготували учениці 8Б класу 
Ревнівської загальноосвітньої 
школи  І – ІІІ ступенів
Зінюк Катерина
Григор Людмила
Керівник Роєнко Світлана Пантеліївна

Ревне 2010 рік

http://revne-school.kiev.ua




Создан 10 июл 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником